VIII

VIII

Я не хочу вертатись до своєї Вітчизни саме тому, що я люблю свою Вітчизну. А любов до Вітчизни, до свого народу, цебто національний патріотизм в СРСР є найтяжчим злочином. Так було цілих 25 років, так є тепер. Злочин цей зветься на більшовицькій мові — на мові червоного московського фашизму — «місцевим націоналізмом».

Чому це вважається за найтяжчий злочин? СРСР, як відомо, є федерацією рівноправних республік. Рівноправних народів, що по «сталінській конституції» мають право на національну свободу аж до відокремлення від СРСР. А значить, кожний представник від кожної нації нібито має право на свій патріотизм і на любов до свого народу.

Одначе це лише в теорії.

А насправді, коли б якась республіка захотіла вийти з федерації, вона була б задавлена вогнем і залізом своїм «рівноправним» союзником — більшовицькою Росією. І була б весь час наставлена і утримувана терором у тім вільнім союзі. Більшовизмові залежить на створенні єдиної тоталітарної червоної імперії з єдиною адміністрацією, єдиною мовою, єдиною культурою, єдиною ідеологією й політикою.

Тому найменший прояв власної волі будь-якої з «рівноправних» націй в СРСР (окрім Росії) здушується страшним моральним і фізичним терором.

Тим терором російський червоний фашизм (більшовизм) намагається перетворити 100 національностей в т. зв. «єдиний радянський народ», цебто фактично в російський народ.

Ось тому патріотизм «місцевий», цебто патріотизм кожного з представників отих 100 національностей — прагнення до національної свободи й незалежності — вважається за найтяжчий злочин й так тяжко карається.

Цебто любов до свого народу й до Вітчизни (не до тюрми народів — СРСР, а, скажімо, до Грузії, до України, до Білорусії і т.д.) вважається за найтяжче зло. Ось чому українцям навіть поза межами СРСР не дають спокою й намагаються силою й провокаціями затягти їх назад і знешкодити.

А щоб світ не обурювався, а, навпаки, помагав більшовизмові в його роботі, більшовизм намагається довести всім, що українці є «воєнними злочинцями», ворогами більшовизму.

Так, українці є ворогами більшовизму, але не є воєнними злочинцями. Бо вони боролися однаково проти Гітлера й проти Сталіна.

Вони боролися проти обох ще до цієї війни, так само боролися проти обох у цій війні.

Багато з нас після тюрем і концтаборів у Сталіна пройшли через концтабори гестапо — через Дахау, Белз, Бухенвальд, Авшвітц тощо. А ще більше повішено і закатовано Гітлером — Сталіновим союзником з 1939 р. Більшовизм це знає. Але він нас намагається оганьбити в найпідліший спосіб, щоб ніхто в світі не співчував і не захищав нас.

Чому?

Тому що ми являємо для нього небезпеку — ми є носіями тієї правди, про яку не знає світ, але мусить знати, — цього боїться більшовизм.