Хто такі Енно, Коростовець, Могилянський та Раух?

Хто такі Енно, Коростовець, Могилянський та Раух?

Енно Еміль (Emile Henno) – дипломат. У 1918—1919 pp. – французький консул в Одесі. Фактично був представником держав Антанти на території України.[150]

Коростовець Іван Якович. Народився 1862 р. в Чернігівській губернії. Закінчив Олександрівський (колишній Царськосільський) ліцей. 1905 р. – член російської делегації на мирних переговорах з Японією в Портсмуті (секретар С Вітте). В 1908—1912 pp. – російський посол у Китаї. З 1912 р. – російський посол у Монголії (Урга), підписав угоду про автономію Зовнішньої Монголії, яка означала її визнання як самостійної держави de facto. В 1913—1915 pp. – посол у Персії, в 1915—1917 pp. – член Ради МЗС Росії. У 1918-му – уповноважений для переговорів з представниками Антанти в Яссах. З 1920 р. – на еміграції у Китаї та Франції. Помер у Парижі 1933 р.

Основні праці: «Китайцы и их цивилизация» (1896), «Россия на Дальнем Востоке. Воспоминания» (1907), а також спогади «Дневник русского дипломата» (1923, перевидання, 1999).[151]

Могилянський Микола Михайлович. Народився 1871 р. у Городнянському повіті Чернігівської губернії у дворянській родині. Закінчив Петербурзький університет, служив у дирекції Музею імператора Олександра III та у Петербурзькій академії наук. За політичними поглядами близький до кадетів. 1918 р. повернувся в Україну. З 20 травня 1918 р. – в. о. товариша державного секретаря, голова юридично-редакційної Комісії української делегації на мирних переговорах між Українською Державою та РРФСР. Призначений послом УД до Франції, прибув до Парижа після повалення УД. З 1919 р. – на еміграції у Франції, Чехії, Швейцарії. Помер 1933 р. Масон.[152]

Раух Георгій Оттонович. Народився 19 серпня 1860 р. в Естляндській губернії в родині генерал-лейтенанта Отто Єгоровича Рауха. Випускник 5-ї Петербурзької гімназії, Пажеського корпусу (1881), Миколаївської Академії Генерального штабу (1887, по 1-му розряду). Військову службу проходив на командних стройових та штабних посадах. 1903—1905 pp. – командир лейб-гвардії Кірасирського полку, генерал-майор; у 1908—1912 pp. – командир 30-ї кавалерійської дивізії. Учасник Першої світової війни. Командир 2-ї гвардійської кавалерійської дивізії, начальник штабу 6-ї армії, командир 2-го гвардійського кавалерійського корпусу, командир 1-го гвардійського кавалерійського корпусу, генерал-лейтенант. З червня 1917 р. – генерал від кавалерії, з листопада – на пенсії. Заарештовувався ВЧК, втік в Україну. За часів УД – представник РМ при австро-угорському військовому командуванні, голова адміністрації м. Одеси. З 1920 р. – на еміграції в Туреччині. Помер 30 листопада 1936 р. в Константинополі.

Нагороди: Св. Станіслава III ст. (1891); Св. Анни III ст. (1894); Св. Станіслава II ст. (1896); Св. Анни II ст. (1901); Св. Володимира III ст. (1906); Св. Станіслава І ст. (06.12.1911); Св. Анни І ст. (1913); Золота Георгіївська зброя (1915).

Іноземні ордени: Франца-Йосифа II ст. (Австрія, 1897), а також ордени Пруссії, Туреччини, Румунії, Болгарії.[153]

Данный текст является ознакомительным фрагментом.