Планування стратегій окремих кампаній

Планування стратегій окремих кампаній

Якою б продуманою та перспективною не була генеральна стратегія повалення диктатури і встановлення демократії, вона не може впроваджуватися сама по собі. Необхідні конкретні стратегії проведення її складових — окремих кампаній, спрямованих на знищення влади диктатора. Ці стратегії, своєю чергою, передбачають низку тактичних приготувань, що мають на меті завдати вирішального удару диктаторському режиму. Тактику і конкретні методи для кожної окремої стратегії слід добирати з урахуванням цілей кожного етапу. Йдеться виключно про рівень стратегії.

Від стратегів стрижневих кампаній, як і від творців генеральної стратегії, вимагається глибоке розуміння природи та способів дії в межах обраного ними методу боротьби. Для того, щоб розробити військову стратегію, військові офіцери повинні бути обізнаними в таких речах, як силові структури, тактика, логістика, озброєння, вплив географічних чинників тощо. Стратеги політичного спротиву повинні так само розуміти природу та стратегічні принципи ненасильницької боротьби. Проте навіть глибоке знання ненасильницької боротьби, врахування усіх перелічених вище аспектів та знайдені відповіді на поставлені у цій праці запитання самі по собі не витворять стратегію. Вироблення стратегії боротьби вимагає творчого підходу, який би ґрунтувався на глибоких набутих знаннях. Розробляючи стратегії окремих кампаній опору, а також довгострокову стратегію визвольної боротьби, стратеги політичного спротиву повинні брати до уваги найрізноманітніші питання та проблеми. Серед них такі:

• визначення конкретних цілей кампанії та їхнього внеску у реалізацію генеральної стратегії;

• врахування конкретних методів або політичної зброї, яку можна найкраще застосувати для втілення обраних стратегій. У межах будь-якого загального плану конкретної стратегічної кампанії необхідно визначити, за допомогою яких тактичних планів і конкретних методів можна чинити тиск і обмежити доступ диктатури до джерел сили. Слід пам’ятати, що досягнення головної мети залежить від правильно обраних, глибоко продуманих і ретельно здійснених менших кроків;

• з’ясування того, чи пов’язані економічні чинники з суто політичною боротьбою і яким чином. Якщо в боротьбі переважають економічні питання, слід врахувати, що економічні проблеми можна реально вирішити лише після повалення диктатури, протягом перехідного періоду. Зволікання з вирішенням цих проблем може викликати невдоволення та розчарування населення і водночас сприятиме активізації деспотичних сил, які натомість обіцятимуть припинення економічних негараздів;

• попереднє з’ясування того, яка структура керівництва та система зв’язку найкраще пасуватиме опору на початку боротьби. Якими будуть можливі механізми прийняття рішень і налагодження зв’язку в процесі боротьби з метою здійснення постійного керівництва учасниками руху опору та населенням загалом?

• інформування про перебіг боротьби населення, представників диктаторського режиму та міжнародної преси. Заяви і доповіді завжди повинні містити суто фактичну інформацію. Перебільшення та безпідставні заяви підірвуть довіру до руху опору;

• планування конструктивних і самодостатніх соціальних, освітніх, економічних і політичних заходів для забезпечення потреб власного населення під час конфлікту. Подібні проекти можуть очолювати люди, які не беруть безпосередньої участі в кампаніях руху опору;

• визначення типу зовнішньої допомоги, що є бажаною для підтримки окремих кампаній або усієї визвольної боротьби. Як найкраще мобілізувати і використати зовнішню допомогу, щоб уникнути залежності внутрішньої боротьби від ненадійних зовнішніх факторів? Слід врахувати, які саме зовнішні сили найбільш імовірно та найефективніше зможуть допомогти, наприклад, громадські організації (суспільні рухи, релігійні чи політичні групи, профспілки тощо), уряди окремих держав і/або Організація Об’єднаних Націй та її різноманітні структури. Більше того, стратеги руху опору повинні вжити заходів для збереження порядку та забезпечення власних потреб під час масового протистояння диктаторському контролю. Це не тільки сприятиме створенню альтернативних незалежних демократичних структур і забезпеченню реальних потреб, а й позбавить підстав будь-які твердження про те, що для підтримання порядку і законності необхідні жорстокі репресії.